Нестатутні стосунки. Як Путін під прикриттям Статуту ООН розв'язав криваву війну проти України

Путін, який розв'язав проти України найкривавішу після Другої світової війни любить повторювати, що країна-агресор знищує суверенну державу виключно в рамках Статуту ООН. Востаннє він розмахував прапором Організації Об'єднаних Націй на початку листопада на засіданні так званого Валдайського клубу.

Там він розповів, що Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш на саміті БРІКС у Казані, нібито дорікав йому, що Росія, розпочавши так звану "СВО", порушила Статут цієї міжнародної організації.

"Він (Гутерріш – "ОстроВ") підтримує тих, хто говорить про те, що ми порушили норми та принципи міжнародного права, Статуту ООН, що ми розпочали бойові дії в Україні…", - поскаржився Путін.

На своє виправдання він завів стару платівку, що "люди, які проживають у Криму, і люди, які проживають на південному сході України, які не погодилися з держзаколотом, мають право на самовизначення".

"Так?", - поставив він собі питання, і сам на нього відповів: "Так!".

Заручившись підтримкою себе коханого, він продовжив: "Якщо це так, то ми мали право укласти з цими новими державами відповідні міждержавні угоди, так? Ну, звичайно, так. Ми це зробили? Зробили!"

Потім, за логікою Путіна, "нові держави" попросили надати їм військову допомогу. "Ми мали можливості і зобов'язані були це зробити. Що ми і зробили, намагаючись припинити бойові дії, розпочаті київським режимом у 2014 році. Ми не розпочинали жодної інтервенції, агресії, а ми намагаємося припинити її", - на заздрість Джорджу Орвеллу вивів «логіку» російський диктатор.

"Де в цьому ланцюжку помилка? Що я сказав не так? Де ми порушили міжнародне право та Статут ООН?..", - нібито запитав він у голови ООН. Що йому на це відповів Антоніу Гутерріш, який приїхав до військового злочинця на саміт БРІКС до Казані, достеменно невідомо. За словами господаря Кремля, "Генеральний секретар все це вислухав, покивав мовчки, каже: "Ну так, добре, але все одно ти напав... Раціональної відповіді немає".

Отже, головний аргумент на користь "миролюбної позиції Росії" – це реалізація так званими "республіками Донбасу", записаного в Статуті ООН права народів на самовизначення.

Справді, Статут ООН декларує таке право, як основне у світі. Проте йдеться саме про народи, а не мешканців окремих регіонів тієї чи іншої країни. У міжнародному законодавстві немає, наприклад, такого поняття як "народ Донбасу", "народ Запорізької області" чи "народ Херсонської області".

Принцип права на самовизначення в Статуті ООН отримав визнання в процесі розпаду колоніальної системи, що почався в середині минулого сторіччя, і надання незалежності колоніальним країнам і народам. Він був деталізований у Декларації про надання незалежності колоніальним країнам та народам у 1960 році. І, нарешті, Декларація Організації Об'єднаних Націй, прийнята 13 вересня 2007 року, чітко застерігає, що право народів на самовизначення стосується саме корінних жителів тієї чи іншої країни. Багатонаціональне, здебільшого прийдешнє, незалежно від покоління, населення Донбасу та південних областей України народами вважатися не може за умовчанням.

Тим більше, що Москва завжди виправдовує захоплення українських територій захистом саме «руських», а не «донетчан», чи «луганців». Тобто громадян України конкретної «руської» національності. Але навіть за переписом 2001 року руськими за національністю на Донеччині вважали себе всього 38% населення. А на Луганщині – 39%. Зрозуміло, що за 20 років становлення незалежної України їхня кількість ще більше зменшувалася: і природним, і міграційним, і психологічним шляхом (тобто діти навіть «російських» батьків, які народилися і виросли в Україні, вважали себе вже українцями). Тож ніякого «народу», який намагався «самовизначитися» на Донбасі, просто не існувало.

Тим більше, їх не може бути, коли мова йде про «нові держави» Запорізької та Херсонської областей. І тут можна обійтись навіть без аналізу національного складу. Просто «держави» ці створювалися після окупації Росією цих територій, і створювалися окупантом - Росією.

І ще. Гіпотетично припустимо, що Статут ООН все ж таки дозволяє "народу донецької Гладківки" або "луганської Вергунки" самовизначатися. Але навіть у цьому випадку "російська весна" 2014 ніяк не може вважатися законним способом реалізації цього права.

"Усі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус та здійснювати свій економічний, соціальний та культурний розвиток", - йдеться у Декларації ООН про принципи міжнародного права від 24 жовтня 1970 року. Очевидно, що проплачені Росією мітинги в містах Донбасу, погроми адміністративних будівель, які здійснювали оплачені люди, яких організовано привозили ыз сусідніх областей Росії, ніяк не можна визнати відсутністю втручання ззовні. Не слід забувати, що першим правителем, наприклад, "ДНР" був надісланий із Москви російський політконсультант Олександр Бородай.

А вже захоплення в квітні 2014 року українського Слов'янська російським диверсантом і терористом Ігорем Гіркіним і зовсім розвінчує другий аргумент Путіна про те, що Україна напала на "ДНР" і "ЛНР", що відокремилися від неї, а він вісім років по тому почав їх захищати.

До рейду Гіркіна українська влада лояльно, можливо навіть зайве лояльно, ставилася до так званої "руської весни". Антитерористична операція стала відповіддю саме на збройне вторгнення в Україну кремлівського проксі.

Сам Стрєлков визнає, що без його загону, який зайшов із Росії, оснащеного новітньою російською зброєю, кровопролитна війна в Україні не розпочалася б. "Спусковий гачок війни все-таки натиснув я. Якби наш загін не перейшов кордон, у результаті все скінчилося б, як у Харкові, як в Одесі. Було б кілька десятків убитих, обпалених, заарештованих. І на цьому б скінчилося. А практично маховик війни, яка досі йде, запустив наш загін", - з гордістю заявив диверсант у інтерв'ю праворадикальній газеті "Завтра"

Таким чином очевидно, що Україна ні на кого не нападала – напали на неї. І регулярні апеляції Путіна до статті 51 Статуту ООН, яка передбачає, що члени ООН мають право використовувати збройну силу для захисту своєї держави з погляду міжнародного права - нікчемні.

Варто звернути увагу, що у Статуті ООН йдеться про невід'ємне право "на індивідуальну чи колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на Члена Організації". Про союзників, тим паче поспішно придбаних, там немає жодного слова.

Більше того, ця стаття, навіть якщо говорити про захист союзників, в принципі не може бути активована по відношенню до "республік Донбасу". Член ООН має право вступитись за визнані світовою спільнотою суверенні держави, які також належать до Організації Об'єднаних Націй. Ні "ДНР", ні "ЛНР" такими не є. Проведені там "референдуми" та "вибори" ніхто у світі серйозно не сприймає.

Таким чином, єдині дві карти Путіна з колоди Статуту ООН виявилися крапленими.